Спорт новости в Одессы
Фольклор — дзеркало душі народу. Українські народні пісні різні за тематикою та жанром. Минають віки, а такі твори не втрачають актуальності. Феномен живучості народної пісні потребує досліджень. Одна з причин того, що народні пісні не втрачають актуальності крізь віки, у тому, що природа людської душі незмінна. У всі часи люди мріяли та мріють про щастя, а коли його втрачають, відчувають душевний біль та смуток.
А чи є у вас улюблена українська народна пісня? Як часто її співаєте?
В інтерв’ю «ФАКТАМ» колекціонерка та дослідниця історії українського фарфору Людмила Карпінська-Романюк розповіла про барвисті композиції, натхненні народною творчістю. Кожну зі статуеток цікаво розглядати у деталях. Можливо, й у вас в оселі є одна з них…
«Барвінок — символ молодості та шлюбу»
— Вражають колоритом порцелянові статуетки відомого фарфориста Василя Мусієнка, створені за мотивами пісні «Несе Галя воду» у різні роки. Обидві зображують романтичну сцену — зустріч Галі з Іванком біля криниці. Ось композиція, створена у 1993 році на Київському експериментальному кераміко-художньому заводі (фото у заголовку). Ніжні погляди передають почуття закоханих. Вражає красою їхнє вбрання. На передньому плані — пара ягнят, які створюють атмосферу сільської ідилії. Образи закоханих втілюють ідею щирості почуттів. Висота статуетки — 28 сантиметрів.
ВІДЕО ДНЯ
— Краса!
— У пізнішому варіанті, 2005 року, Іванко несе Галю на руках. Він за нею в’ється, як барвінок. І готовий нести її разом з важкими відрами води, від яких коромисло гнеться. До речі, барвінок є символом молодості та шлюбу. Яскрава сцена втілена дуже майстерно. Висота статуетки — 23 сантиметри. Милуючись статуеткою, згадуєш цю чудову пісню: «Несе Галя воду, коромисло гнеться. За нею Іванко, як барвінок, в’єтеся. Галю ж моя Галю, дай води напиться. Ти ж така хороша, дай хоч подивиться».
РЕКЛАМА
В. Мусієнко «Несе Галя воду». Підприємство «АТТА». 2005
«Квітучий терен уособлює страждання через нещасне кохання»
— Коромисло — побутова річ, яка відійшла в минуле. Його зображання можна побачити на творах мистецтва…
— Дугоподібна дерев’яна палиця слугувала для перенесення відер води. Щоб це робити, потребувалась спритність. Дівчина з коромислом — популярний образ у багатьох творах мистецтва. А от скульптурна композиція «Лугом іду, коня веду» створена за мотивами однойменної пісні. Скульптура втілює поетичний образ української дівчини, що веде коня через квітучий луг. У центрі — тендітна постать красуні у святковому вбранні: вишиванці, плахті, вінку з квітами. Кінь зображений із піднятим копитом, він рухається ніби в ритмі пісні чи танцю. Його силует стрімкий, як сюжет пісні. Висота статуетки — 24,4 сантиметра.
В. Щербина. «Лугом іду, коня веду». Київ, 2007
РЕКЛАМА
Найбільшу групу серед сімейно-побутових українських пісень становлять пісні про кохання — щирі та зворушливі. Їх любили та люблять співати в кожній хаті, передаючи від покоління до покоління. Ці пісні — душа народу. Вони надихали та надихають митців, зокрема й майстрів порцеляни, на створення чуттєвих, емоційних творів.
— У багатьох піснях зображене драматичне кохання.
— Саме про таке кохання розповідає скульптура «Цвіте терен» одного з провідних майстрів українського фарфору Михайла Моцака у розписі мисткині Галини Погрібної. Робота, створена у 1987 році на Полонському заводі художньої кераміки. Порцелянова скульптура натхненна відомою українською народною піснею «Цвіте терен». Ось її знамениті рядки: «Цвіте терен, цвіте терен, а цвіт опадає… Хто в любові не знається, той горя не знає…» Дівчина зображена у момент самосповіді про нещасне кохання… Скульптура вражає пластичною чистотою та виразною емоційністю. Терен в українському фольклорі є символом нелегкої долі, страждань, суму. Цвіте деревце у квітні-травні. Квіти ніжні та привабливі, проте поряд з ними чимало колючок. Квітучий терен уособлює страждання через нещасне кохання. Красуня, зображена в композиції «Цвіте терен», засмучена зрадою. Дівчина уособлює душевну щирість, їй важко зрозуміти, чому парубок так вчинив з нею.
М. Моцак. «Цвіте терен» у розписі Г. Погрібної. Полонський завод художньої кераміки. 1987. ХОКМ
РЕКЛАМА
«Мамина пісня, яку вона співала сину чи доньці у дитинстві, не полишає людину все життя»
— Яка ваша улюблена фарфорова композиція на пісенну тему?
— Важко виділити якусь одну. Дуже гарна композиція «Мамина пісня» Василя Мусієнка — це порцеляновий гімн материнській любові. Адже мамина пісня, яку вона співала сину чи доньці у дитинстві, не полишає людину все життя. Вона особлива та незабутня. У кожної людини мамина пісня викликає чимало емоцій.
В. Мусієнко. «Мамина пісня». Київський експериментальний кераміко-художній завод. 1991
— У кожній роботі стільки щирості!
— Так. Ще один яскравий приклад фольклорного натхнення спостерігаємо у творчості фарфориста Михайла Моцака — «Коломийки». Коломийка — жанр української пісенної лірики, тісно пов'язаний з народним танцем. Щодо походження слова «коломийка» існують різні погляди. Згідно з одним, назва жанру походить від назви міста Коломия. За іншою версією, вона утворена від слова «коло», адже під час танцю люди рухаються по колу. Порцелянові дівчата, що виконують коломийки, роблять це щиро та натхненно. Їхня душа співає — і це так чудово! Бо ж, як кажуть у народі, хто співає, той журбу проганяє. Український музичний фольклор різноманітний. У кожному куточку нашої країни є свої унікальні традиції, інструменти, пісні та танці. Народні пісні є невичерпним джерелом натхнення для сучасних музикантів.
М. Моцак. «Коломийки». Полонський завод художньої кераміки. 1960-ті
Раніше колекціонерка Людмила Карпінська-Романюк розповіла, що українські фарфористи створили неймовірну галерею жіночих образів за мотивами творів Тараса Шевченка.
Фото з альбому Людмили Карпінської-Романюк
Фото у заголовку: В. Мусієнко «Несе Галя воду». Київський експериментальний кераміко-художній завод. 1993
SEO продвижение в Одессе
